Тарас Шевченко, душа української нації, пішов із життя у 47 років, залишивши по собі невмирущий спадок. Але що стало причиною його передчасної смерті? 🕯️ Давайте розберемося, які хвороби та життєві обставини обірвали життя генія.
Останні роки життя: боротьба з хворобами та неволя
Тарас Григорович Шевченко прожив життя, сповнене випробувань. Його заслання, арешти та постійний тиск імперської влади не лише загартували дух, але й підірвали здоров’я. У 1850-х роках, після десятирічного заслання в Орській фортеці та Новопетровському укріпленні, поет повернувся до Петербурга фізично та емоційно виснаженим. Тяжкі умови, суворий клімат і заборона творити залишили глибокий слід на його організмі.
У 1859 році Шевченкові дозволили відвідати Україну, але навіть ця радість була затьмарена новим арештом за “революційну агітацію”. Постійний нагляд поліції, заборона оселитися на рідній землі та душевні переживання лише погіршували його стан. У листах до друзів поет скаржився на слабкість, біль у грудях і задишку, які стали його постійними супутниками.
Хвороби, що підточували здоров’я
Останні роки життя Шевченка були затьмарені цілим “букетом” хвороб. Лікарі діагностували у нього кілька серйозних недуг, які в сукупності стали фатальними. Ось основні захворювання, які згадуються в біографічних джерелах:
- Ревматизм: Хронічний біль у суглобах, спричинений холодом і вологою під час заслання, мучив поета роками. Ця хвороба послаблювала його організм і сприяла розвитку інших ускладнень.
- Вада серця: Постійний стрес і фізичне виснаження призвели до проблем із серцем, що проявлялися у болях у грудях і слабкості.
- Поліартрит: Запалення суглобів ускладнювало рухливість і додавало страждань.
- Цироз печінки: Хоча чутки про алкоголізм Шевченка перебільшені, біографи зазначають, що поет іноді вживав ром із чаєм. Однак цироз, імовірно, був спричинений загальним виснаженням організму, а не надмірним вживанням алкоголю.
- Водянка: Найтяжчим і вирішальним діагнозом стала водянка (набряк тканин через накопичення рідини), яка вразила легені та серце. Саме вона стала безпосередньою причиною смерті.
Ці хвороби не з’явилися раптово. Вони накопичувалися роками, підточені суворими умовами заслання, нестачею медичної допомоги та психологічним тиском. У листах до брата Варфоломія Шевченко писав, що відчуває наближення кінця, але все ще сподівався повернутися в Україну.
Останній рік: погіршення стану
Восени 1860 року здоров’я Шевченка різко погіршилося. У листах до друга Михайла Лазаревського він скаржився на нестерпний біль у грудях і задишку, яка не дозволяла йому лежати. Лікар Едуард Барі, оглянувши поета, радив берегтися, але можливості для повноцінного лікування в тодішніх умовах були обмеженими. У січні-лютому 1861 року Шевченко рідко залишав свою кімнату в будинку Академії мистецтв, де він проживав. Лише зрідка він відвідував друзів, але навіть ці короткі візити виснажували його.
У ніч із 24 на 25 лютого 1861 року, у свій останній день народження, Шевченко пережив особливо тяжкий приступ задишки. Біль у грудях був настільки сильним, що він не міг спати. Друзі, які відвідували його, згадували, що поет виглядав виснаженим, але зберігав ясність розуму. Він просив опію, щоб полегшити біль, і турбувався через відсутність лікаря. На жаль, медична допомога того часу не могла впоратися з його станом.
Фатальний ранок 10 березня 1861 року
Ранок 10 березня 1861 року став останнім у житті Тараса Шевченка. За спогадами Михайла Лазаревського, поет спустився сходами до своєї майстерні, але спіткнувся і впав. О 5:30 ранку його серце зупинилося. Лікарі констатували, що причиною смерті стала водянка, яка перекинулася на легені, викликавши параліч серця. Цей діагноз підтверджують біографічні джерела, зокрема спогади сучасників, опубліковані на сайті litopys.org.ua.
Смерть Шевченка стала не лише втратою для України, але й потрясінням для всієї імперії. Його друзі, художники та літератори, зібралися в Академії мистецтв, щоб попрощатися з Кобзарем. 🖌️ Промови над його домовиною виголошувалися українською, російською та польською мовами, що підкреслювало універсальність його постаті.
Чутки та міфи про смерть Шевченка
Після смерті поета в народі з’явилися численні чутки. Одні казали, що Шевченко не помер, а “пішов у народ”, щоб визволити українців із кріпацтва. Інші звинувачували його в алкоголізмі, стверджуючи, що цироз печінки був наслідком надмірного вживання спиртного. Однак біограф Олександр Конинський спростовує ці домисли, зазначаючи, що Шевченко хоч і любив ром із чаєм, не був схильний до пияцтва. Його хвороби були спричинені насамперед тяжким життям і засланням.
Ще одна цікава легенда пов’язана з перепохованням. Коли труну Шевченка відкрили в Каневі, свідки стверджували, що його тіло виглядало “як живе”. Це породило розмови про можливу канонізацію Кобзаря, адже нетлінність тіла вважалася умовою для канонізації в християнській традиції. Проте ці історії залишаються радше міфами, ніж підтвердженими фактами.
Перепоховання: виконання заповіту
Шевченко мріяв бути похованим на рідній землі. Спочатку його поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі, але друзі, виконуючи його “Заповіт”, організували перепоховання. 26 квітня 1861 року труну з тілом поета відправили до Москви, а звідти кіньми до Києва. 6 травня прах прибув до міста, а 8 травня пароплав “Кременчуг” доставив його до Канева. На Чернечій (нині Тарасовій) горі Шевченка поховали 24 травня 1861 року.
| Етап | Дата | Місце | Подробиці |
|---|---|---|---|
| Смерть | 10 березня 1861 | Санкт-Петербург | Помер від водянки в будинку Академії мистецтв |
| Перше поховання | 28 лютого 1861 | Смоленське кладовище | Тимчасове поховання в Петербурзі |
| Перепоховання | 24 травня 1861 | Чернеча гора, Канів | Виконання заповіту поета |
Джерела: taras-shevchenko.com.ua, litopys.org.ua
Перепоховання стало справжньою подією для українців. Друзі поета, зокрема Григорій Честахівський, згадували, як канівські дівчата устеляли дорогу до могили зеленими гілками, ніби килимом. Цей жест став символом народної любові до Кобзаря.
Чому хвороби Шевченка були такими серйозними?
Медицина XIX століття була безсилою проти багатьох хвороб, які мучили Шевченка. Водянка, наприклад, часто була наслідком серцевої недостатності або цирозу печінки. У той час лікарі могли лише полегшувати симптоми, але не лікувати причину. Опіум, який прописували поетові, лише тимчасово знімав біль, але не зупиняв прогресування хвороби.
Крім того, психологічний стан Шевченка відігравав не меншу роль. Розлука з Україною, зрада нареченої Ликерії Полусмак та постійний тиск влади викликали глибоку депресію. У своїх листах поет писав про тугу за батьківщиною, що “роз’їдала серце”. Сучасні лікарі могли б діагностувати у нього психосоматичні розлади, які посилювали фізичні недуги.
Роль заслання в погіршенні здоров’я
Заслання стало вирішальним фактором у підриві здоров’я Шевченка. Умови в Орській фортеці та Новопетровському укріпленні були жахливими: холод, недоїдання, важка фізична праця. Поетові забороняли писати й малювати, що було для нього справжньою мукою. Хоча комендант Ісаєв ставився до нього з повагою, дозволяючи жити поза казармою, це не могло компенсувати багаторічного виснаження.
- Клімат: Сухий і спекотний клімат Оренбурзьких степів сприяв розвитку ревматизму та проблем із легенями.
- Фізична праця: Шевченко працював як солдат, що вимагало значних фізичних зусиль.
- Психологічний тиск: Заборона на творчість і постійний нагляд поліції викликали депресію.
Ці фактори разом із браком медичної допомоги створили умови, в яких організм Шевченка не міг відновитися. Навіть після повернення до Петербурга він не мав змоги пройти повноцінне лікування.
Спадщина Шевченка: чому його смерть досі хвилює українців?
Смерть Тараса Шевченка стала не лише втратою великого поета, але й символом боротьби за свободу. Його “Кобзар” і досі надихає українців, а Чернеча гора в Каневі стала місцем паломництва. Поет передбачав свою смерть, але вірив, що його слово житиме вічно. У вірші “Заповіт” він закликав поховати його на рідній землі, і цей заповіт став символом його любові до України.
Шевченко пішов із життя, але його дух залишився в кожному рядку “Кобзаря”, в кожній картині, в кожному українцеві, який бореться за свободу. 🌾 Його смерть була трагедією, але його життя – тріумфом.
Сьогодні ми згадуємо Шевченка не лише як поета, але й як людину, яка попри всі страждання залишилася вірною своїм ідеалам. Його хвороби та смерть – це трагічна сторінка історії, але вони лише підкреслюють велич його духу.