20 липня 1994 року Олександр Лукашенко склав присягу на посту президента Білорусі, і з того моменту минув вже понад 31 рік. Станом на січень 2026-го цей чоловік, народжений у маленькому селищі Копись, тримає в руках ключі від країни, яка пережила реформи, кризи, протести й геополітичні бурі. Ніхто інший не керував Білоруссю так довго в сучасній історії – це рекорд, що викликає як подив, так і гострі дискусії.
Його шлях до вершини почався з простих полів радгоспу, а перетворився на еру, де вибори, референдуми й жорсткий контроль переплітаються в єдину тканину влади. Лукашенко не просто президент – він символ стабільності для одних, втілення авторитарності для інших. Розберемо хронологію крок за кроком, з цифрами, подіями й реальними історіями, які показують, як Білорусь змінювалася під його руку.
Початок ери: вибори 1994 і перша присяга
Уявіть гаряче літо 1994-го: Білорусь, щойно відірвана від радянського ланцюга, шукає лідера. Перші президентські вибори стали ареною для шести кандидатів, але справжня битва розгорнулася між Лукашенком і прем’єром В’ячеславом Кебичем. Директор радгоспу з Могильовщини, відомий антикорупційними гаслами, зібрав 44,8% у першому турі й розгромив суперника в другому – 80,1%. Явка сягнула 82%, і світ визнав ці вибори чесними – ОБСЄ не знайшла грубих порушень.
20 липня Лукашенко присягнув під біло-червоно-білим прапором “Пагоні”, обіцяючи боротися з корупцією й підняти економіку. Ті перші місяці були сповнені оптимізму: стабілізація цін, повернення до радянських символів, перші кроки до Союзної держави з Росією. Але вже тоді лунали попередження – його стиль, прямий і безкомпромісний, як удар молота по ковадлу, не терпів опозиції.
Цей старт заклав фундамент: Лукашенко позиціонував себе як “батька нації”, близького до народу. Він їздив тракторами, грав у хокей, говорив простою мовою – і це спрацьовувало. За даними uk.wikipedia.org, його популярність у 1994-му сягала піку, бо люди втомилися від хаосу 90-х.
Референдум 1996: перезапуск терміну й перші тріщини
Конституція 1994-го обіцяла п’ятирічний термін, але Лукашенко мав інші плани. У листопаді 1996-го референдум змінив усе: 70,5% проголосували за нову Конституцію, де президентські повноваження посилилися, парламент розпущено, а відлік терміну почався з нуля. Вибори перенесли на 2001-й. Опозиція кричала про фальсифікації, протести в Мінську придушили, але Лукашенко закріпився.
Цей маневр став першим “ресетом” системи. Економіка ожила – гіперінфляція впала з 2500% у 1994-му до 60% у 1997-му, держава взяла промисловість під контроль. Але ціною стали обмеження: ЗМІ почали цензуруватися, опозиціонери – тиснутися. Лукашенко жартував: “Я не диктатор, я просто не люблю, коли мені суперечать”.
Тут почалася трансформація: від популіста до контролера. Білорусь уникла шокової терапії, на відміну від сусідів, але втратила свободи. Перехід до наступних виборів був плавним, ніби ріка, що набирає силу перед порогами.
Тривалість влади: ключові вибори від 2001 до 2020
2001-й: Лукашенко перемагає з 75,7%, але Захід не визнає – санкції ЄС і США. “Джинсова революція” у 2006-му після 83% “перемоги” – протести, арешти. 2010: 79,7%, “Площа” в Мінську залилася кров’ю, 900 арештованих. 2015: рекордні 83,5% при явці 86,5%.
Кожен раз схема повторювалася: домінування в ЦВК, відмова конкурентам, протести, репресії. Після референдуму 2004-го терміни стали необмеженими. Економіка трималася на нафті з Росії, субсидіях, держзамовленнях – ВВП зріс удвічі з 2000-го по 2014-й.
Але тіні згущувалися: зникнення опонентів у 1999–2000 (Захаренко, Гончар), цензура Tut.by. Лукашенко маневрував між Москвою й Заходом – діалог з Обамою, Меркель, але завжди ближче до Кремля.
| Рік виборів | Результат Лукашенка (%) | Явка (%) | Визнання Заходом |
|---|---|---|---|
| 1994 | 80,1 | 82 | Так (ОБСЄ) |
| 2001 | 75,7 | 83,9 | Ні |
| 2006 | 83 | 86,3 | Ні |
| 2010 | 79,7 | 81,6 | Ні |
| 2015 | 83,5 | 86,5 | Частково |
| 2020 | 80,1 | 84,3 | Ні |
| 2025 | 86,8 | Неопубліковано | Ні |
Джерела даних: uk.wikipedia.org та bbc.com/ukrainian. Ця таблиця ілюструє стабільність цифр ЦВК, але й зростання скепсису світу. Після кожного “переобрання” санкції множилися, але Лукашенко тримався, балансуючи на geopolитичній мотузці.
Протести 2020: найбільший виклик владі
Серпень 2020-го став цунамі: офіційно 80,1%, але TikTok і Telegram вибухнули – мільйони вийшли на вулиці з гаслами “Тарган геть!”. Світлана Тихановська емігрувала, інтернет блокували, 30 тисяч арештованих, тортури задокументовані Amnesty. Лукашенко полетів гелікоптером на завод, кричав про “зомбі” й “наркотики від Заходу”.
Криза коштувала: IT-сектор втік (відтік 20% компаній), ВВП впав на 1%, санкції заблокували $7 млрд. Але репресії спрацювали – опозиція розчавлена, Тихановська в Литві. Цей шторм показав вразливість, але й стійкість режиму, підкріплену Росією.
Люди шепотілися: “Він як дуб – гнеться, але не ламається”. Еміграція сягнула 1 млн, але стабільність повернулася – ціною тиші.
Сьомий термін: вибори 2025 і нова інавгурація
26 січня 2025-го “вибори” дали 86,8% Лукашенку проти 3% конкурентам – формальним. Явка не розголошена, опозиція бойкотувала. 25 березня, у День Волі, інавгурація в Мінську: присяга, парад, обіцянки “захисту від НАТО”. Захід не визнав, санкції тривають.
Тепер, у 2026-му, сьомий термін йде повним ходом. Лукашенко, якому 71, говорить про спадкоємця – сина Миколу? – але тримається міцно. Білорусь глибше в Союзній державі, приймає ядерку РФ, маневрує в війні.
Економіка Білорусі під Лукашенком: від буму до залежності
З 1994-го ВВП виріс у 10 разів – з $11 млрд до $70 млрд у 2022-му. Держконтроль врятував від приватизаційного хаосу: МАЗ, БелАЗ процвітають. IT-Парк генерував 5% ВВП до 2020-го, безвіз з ЄС приносив $2 млрд.
Але кризи б’ють: 2011 – девальвація рубля на 60%, 2020 – мінус 0,9% ВВП, 2022 – мінус 4,7% через війну. Залежність від РФ – 50% торгівлі, субсидії $10 млрд щороку. Безробіття низьке (4%), але зарплати $500 – удвічі менше сусідів.
- Успіхи: Соціалка – безплатна медицина, освіта; агро – експорт +20% за 10 років.
- Проблеми: Інфляція 15% у 2023-му, борг 60% ВВП, відтік мізків.
- Тренди: Перехід на китайські кредити, імпортозаміщення.
Економіка – як трактор Лукашенка: потужний, але нафтозалежний. Стабільність коштує свободам, але годує мільйони.
Міжнародна арена: від балансу до альянсу з РФ
Лукашенко майстер дипломатії: 1990-ті – Союзна держава, 2000-і – газові війни з Москвою, газ за кредити. 2014 – нейтралітет по Криму, 2020 – поворот до Путіна. 2022: Білорусь – плацдарм для вторгнення, ракети з Гомеля по Україні.
Санкції: ЄС 200+ осіб/фірм, США $1 млрд заморожено. Але Китай інвестує $5 млрд, Індія – добрива. Лукашенко: “Ми нічиї, крім народу”. Реалії: Москва тримає за горло.
Суспільство під тривалою владою: стабільність чи стагнація?
Білоруси – дисципліновані, освічені, але втомлені. Рейтинг Freedom House – 8/100, свобода слова 167/180. Молодь емігрує, старші цінують пенсії $200. Культура: держзамовлення, цензура, але фестивали живуть.
Протести 2020-го зламали міф про “вічну підтримку” – опитування в еміграції дають 3-10%. Але апатія панує: “Краще спокійно, ніж революція як в Україні”. Лукашенко – як старший брат: суворий, але годує.
Цікаві факти про президентство Лукашенка
Рекордсмен: Найдовше правління в Європі після монархів – 31+ років.
- Грав у хокей з Путіним 50+ разів, забив 100+ голів.
- Його син Микола (2004) – “неофіційний президент”, з автоматом на парадах.
- Зберіг смертну кару – єдина в Європі.
- Почесний доктор КНУ (2009), позбавлений 2021.
- Вижив 5 замахів, за його словами.
Ці перлини показують людську сторону влади, що тримається на харизмі й контролі.
Економічні цифри, протести, дипломатія – усе сплітається в мозаїку правління, де стабільність бореться з свободою. Лукашенко не здається, Білорусь дихає в його ритмі, і майбутнє ховається за горизонтом нових викликів. Як розвиватиметься ця сага – час покаже, але сторінки вже густо списані історією.