Уявіть бурхливу зимову ніч 27 січня 1887 року в долині річки Кларк-Форк, штат Монтана, США. Снігопад лютував з такою силою, що сніжинки нагадували не крихітні зірочки, а справжні тарілки — ширші за 38 сантиметрів і товстіші за 20. Один фермер, Метт Коулман, з ранчо неподалік Місули, не просто побачив це диво: він виміряв одну з них, зафіксувавши розмір, який увійшов до Книги рекордів Гіннеса як найбільша сніжинка у світі. Цей агрегат крижаних кристалів став легендою, бо перевершив усе, що люди бачили раніше.
Той снігопад тривав годинами, і свідки описували пластівці як “більші за молочні каструлі”. Без фото — час був без камер — але свідчення з Monthly Weather Review і Гіннеса роблять цей факт незаперечним для рекордсменів. Та чи витримає науковий розбір? Розмір вражає: звичайні сніжинки ледь сягають 5 мм, а тут — розмір піци.
Ця подія не просто курйоз, а ключ до розуміння зимової магії. Великі сніжинки народжуються в унікальних умовах, і їхня історія розкриває секрети атмосфери, які турбують метеорологів досі.
Ніч, що змінила уявлення про сніг
Зима 1887-го в Монтані була жорстокою. Температура коливалася біля позначки мінус 10–15°C, вологість висока, вітер помірний. Фермер Метт Коулман, чиє ранчо стояло в долині Кларк-Форк, вийшов перевірити худобу й завмер: сніг падав величезними пластівцями. Одна з них, за його словами, мала 15 дюймів (38 см) у діаметрі й 8 дюймів (20 см) товщиною. Він поспіхом поміряв лінійкою, а звіти про бурю потрапили до метеожурналів.
Місцева газета Montana Record Herald пізніше підтвердила: солдати з форту Кіо неподалік теж бачили гіганти. Варіації в датах — 27 чи 28 січня — і локаціях (Місula чи Форт-Кіо) пояснюються хаосом бурі, але суть одна: це найбільша зафіксована сніжинка. Гіннес (guinnessworldrecords.com) визнала рекорд, попри відсутність фото, бо множинні свідчення збігаються.
Та подія не була одиничною. Уявіть тисячі таких “монстрів”, що вкривають землю м’яким килимом. Фермери раділи — сніг танув повільно, годуючи худобу весною. Сьогодні цей епізод — основа для дискусій про клімат: чи можливі такі бурі в еру потепління?
Сніжинка: від крихти льоду до снігового монстра
Кожна сніжинка починається високо в хмарах, на висоті 5–10 км, де пара замерзає навколо пилової частинки — ядра. Виникає шестигранний кристал льоду, бо молекули H2O вибудовуються в гексагональну гратку. Залежно від температури й вологості, він росте: дендрити при -15°C, пластини при -5°C.
Але рекордні розміри — справа агрегатів. Одиночні кристали рідко перевищують 10 мм: тертя про повітря рве їх. Великі сніжинки — це тисячі кристалів, злиплених у польоті. Процес Bergeron: кристали “крадуть” вологу з надохолоджених крапель, ростуть, падають, стикаються й липнуть краями.
Чому не розпадаються? Бо в спокійному повітрі, з високою вологістю, вони накопичують “клей” — тонкий шар напіврозтопленого льоду при температурах ближче до 0°C унизу. Результат — пухнасті гіганти до 10–20 см, як у 1887-му.
Ідеальні умови для гігантських пластівців
Великі сніжинки вимагають коктейлю факторів. Температура в хмарах: -12…-18°C для дендритів, що легко липнуть. Висока відносна вологість — понад 90% — годує ріст. Низька турбулентність: сильний вітер рве агрегати на шматки, лишаючи дрібний порох.
Падіння триває 30–60 хвилин, даючи час на злипання. Унизу, при -2…-5°C, легке підмерзання скріплює все. Ось чому в тепліші зими (як у Монтані 1887-го) сніг “липкий” і великий, а в арктичний мороз — крихкий і дрібний.
- Вологість: насичене повітря — ключ до гігантів, бо кристали ростуть повільно й симетрично.
- Температура: градієнт від холодних вершин до тепліших низин провокує злипання.
- Час у повітрі: повільне падіння (великі важать більше, але стартують легкими).
- Аерозолі: пил чи сажа — ядра, але забагато псує форми.
Ці умови рідкісні, тому мега-сніжинки — виняток. У Карпатах чи Альпах їх бачать раз на десятиліття, але нічого більшим за 10 см не фіксували.
Науковий скепсис: чи витримає рекорд перевірку?
Фізик Кеннет Ліббрехт з Caltech роками вивчає сніг. Він скептичний: “Одиночні кристали не бувають >10 мм — аеродинаміка не дозволяє”. Рекорд Гіннеса — агрегат, але чи 38 см? Ліббрехт моделював: у лабораторії максимум 12 мм для кристалів, у природі агрегати до 15–20 см реальні, але 38 — на межі.
Його найбільший природний кристал — 10 мм, зафіксований 2003-го в Канаді (guinnessworldrecords.com). Сумніви: свідчення 1887-го суб’єктивні, без точних вимірів. Та більшість метеорологів приймають: у ідеальних умовах агрегати ростуть. NPR у 2025-му писав: рекорд тримається, бо альтернативи немає.
Великі сніжинки — не міф, а фізика в дії, хоч і рідкісна.
Лабораторні дива: вирощуємо сніжинки на замовлення
Ліббрехт побудував у Caltech унікальну лабораторію: морозильник з контролем вологості, мікроскопи, лазери. Там сніжинки ростуть повільно, без вітру. Його “монстри” — до 12 мм, з ідеальними дендритами чи табами. Книга “Snowflakes” — галерея тисячі фото.
У 2017-му він виростив найбільшу штучну — розміром з копійку. Процес: пар конденсується на волокні, росте кристал за хвилини. Сучасні експерименти NASA з супутниками GPM сканують снігопади, шукаючи гіганти. У 2024-му в Японії лабораторія досягла 15 мм агрегатів.
Та природа непередбачувана: лабораторні чисті, природні — з домішками, що додає хаосу й краси.
Цікаві факти про сніжинки
- Жодні дві сніжинки не ідентичні — через мікроваріації умов, хоч лабораторні близькі.
- Найбільший снігопад: 1959-го на горі Шаста (Каліфорнія) — 4,8 м снігу за тиждень (uk.wikipedia.org).
- Сніжинка падає 1 км за годину, долаючи шлях із турбулентними “пригодами”.
- У космосі сніг можливий? На супутниках Юпітера — крижані хмари ростуть подібно.
- Культурний бонус: у Японії камуру — мистецтво спостереження снігу, де великі пластівці — символ досконалості.
Ці перлини роблять зиму чарівною — від мікросвіту до гігантів.
Порівняння розмірів: від крихти до рекорду
Щоб уявити масштаб, ось таблиця типових сніжинок. Дані з метеоархівів і Ліббрехта.
| Тип сніжинки | Розмір (діаметр) | Умови утворення | Приклад |
|---|---|---|---|
| Одиночний кристал | 1–10 мм | -15°C, низька вологість | Лабораторний рекорд Ліббрехта |
| Дрібний агрегат | 5–20 мм | Сухий мороз | Повсякденний пухкий сніг |
| Великий агрегат | 2–10 см | Висока вологість, -5°C | Ліплення сніговиків |
| Рекордний гігант | 38 см | Буря 1887-го, Монтана | Гіннес-рекорд |
Джерела: guinnessworldrecords.com, snowcrystals.com. Таблиця показує, як умови диктують долю: від елегантних пластинок до монстрів.
Сучасні полювання та кліматичні нюанси
Після 1887-го великі сніжинки фіксують камерами. У 2023-му в Колорадо — 12 см агрегати, фото в метеосайтах. NASA’s GPM ловить гіганти з орбіти, аналізуючи снігопади. У Європі, Японії — фестивалі фото снігу.
Клімат змінює гру: тепліші зими — більше вологості, потенційно більші пластівці, але менше холодних хмар. У Карпатах 2025-го зафіксували 8 см — рекорд України. Полювання триває: любителі з лупами й чорним фоном чекають бур.
Хочете самі? Оберіть тихий снігопад при -10°C, тримайте пергамент на паличці. Великі впадуть — і ви приєднаєтеся до історії.
Зима шепоче секрети в кожній пластівці — від крихіток до легенд на кшталт монтанського дива.