Володимир Жириновський, фігура, що завжди балансувала на межі скандалу й політичної арени, залишив по собі слід, схожий на бурхливий вир, який захоплює все навколо. Його смерть у 2022 році стала не просто кінцем епохи для російської політики, а й моментом, коли світ пригадав усі його гучні заяви, суперечливі вчинки та незламну харизму. Ця подія, що відбулася 6 квітня 2022 року, обросла чутками, офіційними заявами та емоційними реакціями, адже Жириновський був не просто політиком – він був уособленням епатажу в кремлівських коридорах.
Його життя нагадувало довгий, заплутаний роман, де кожен розділ додавав нові фарби: від скромних початків у Казахстані до вершин влади в Москві. Сьогодні, у 2025 році, коли ми оглядаємося назад, стає зрозуміло, наскільки його постать вплинула на сучасну російську реальність. Давайте розберемося, коли саме пішов з життя цей контроверсійний лідер, чому це сталося і як його біографія перепліталася з ключовими подіями епохи.
Ранні роки: від Ейдельштейна до Жириновського
Народжений 25 квітня 1946 року в Алмати, тодішній столиці Казахської РСР, Володимир Вольфович спочатку носив прізвище Ейдельштейн – спадщину від батька, який був польським євреєм. Цей факт згодом став предметом численних спекуляцій і навіть політичних атак, але Жириновський завжди перетворював такі деталі на свою перевагу, ніби граючи в шахи з власним минулим. У 1964 році, досягнувши повноліття, він змінив прізвище на материнське – Жириновський, що стало першим кроком до створення свого публічного образу.
Його дитинство пройшло в скромних умовах: мати працювала в їдальні, а батько емігрував до Ізраїлю ще до народження сина. Володимир згадував ті роки як період боротьби, де кожен день вимагав винахідливості. Переїхавши до Москви, він вступив до Інституту східних мов при МДУ, вивчаючи турецьку мову та літературу – вибір, що здавався екзотичним, але ідеально пасував до його амбіцій. Паралельно він здобув освіту в Університеті марксизму-ленінізму на факультеті міжнародних відносин, де почав формувати свої погляди на світову політику.
Ці ранні роки сформували в ньому суміш прагматизму та бунтарства. Жириновський працював перекладачем у “Миркниготорзі”, служив в армії в Закавказзі, а згодом обіймав посади в комітеті “Мир і дружба з народами зарубіжних країн”. Кожен етап додавав йому досвіду, ніби шліфуючи алмаз, який згодом засяяв на політичній сцені. Фактчекінг з домену uk.wikipedia.org підтверджує ці деталі, підкріплені архівними даними.
Політичний шлях: заснування ЛДПР і скандали
У 1989 році Жириновський увірвався в політику, заснувавши Ліберально-демократичну партію Радянського Союзу, яка згодом трансформувалася в ЛДПР Росії. Це був час перебудови, коли старі структури тріщали по швах, а нові ідеї вирували, як буря. Він став першим, хто зареєстрував опозиційну партію в СРСР, і це дало йому стартовий капітал популярності. На президентських виборах 1991 року Жириновський посів третє місце, набравши понад 6 мільйонів голосів – результат, що шокував багатьох, адже його риторика була сумішшю націоналізму, популізму та антизахідних настроїв.
Його кар’єра в Державній Думі тривала з 1993 року аж до смерті, охоплюючи вісім скликань. Жириновський керував фракцією ЛДПР, часто роблячи заяви, що балансували на межі провокації. Він прогнозував події, як-от конфлікти на Близькому Сході чи в Україні, але завжди з присмаком епатажу. Його виступи в ефірах перетворювалися на шоу: від кидання склянками до образливих реплік. Така поведінка робила його улюбленцем медіа, але й об’єктом критики – ніби вогонь, що зігріває одних і спалює інших.
Серед ключових моментів – його участь у шести президентських кампаніях, де він ніколи не перемагав, але завжди привертав увагу. Жириновський підтримував кремлівську лінію в критичних питаннях, як анексія Криму чи війна в Україні, роблячи гучні заяви про “умивання Європи радіоактивним попелом”. Ці слова, наче гострі стріли, летіли в ефір, викликаючи обурення за кордоном і підтримку вдома.
Дата смерті: коли і чому пішов Жириновський
6 квітня 2022 року Москва втратила одного зі своїх найяскравіших політиків. Офіційна заява спікера Держдуми В’ячеслава Володіна прозвучала як грім серед ясного неба: “Після тяжкої та тривалої хвороби пішов з життя Володимир Вольфович Жириновський”. Йому було 75 років, і ця дата стала кінцем ери для ЛДПР та російської політики загалом. Чутки про його стан здоров’я кружляли тижнями: спочатку повідомляли про госпіталізацію 2 лютого 2022 року з діагнозом COVID-19, потім про ускладнення, включаючи пневмонію та проблеми з легенями.
Причини смерті офіційно пов’язують з наслідками коронавірусної інфекції. Жириновський, вакцинований вісім разів, все ж не уникнув важкої форми хвороби – іронія долі, що підкреслила вразливість навіть найгучніших фігур. Деякі джерела, як tsn.ua, згадують про кому та штучну вентиляцію легень у останні дні. Суперечності були: 25 березня з’явилися фейкові новини про його смерть, спростовані пізніше, але 6 квітня все підтвердилося. Це додало драми, ніби фінал трилера, де останній поворот шокує глядача.
Його похорони відбулися 8 квітня в Колонній залі Будинку Союзів, з участю президента Путіна та тисяч шанувальників. Ця подія стала символом прощання з епохою, де Жириновський був вічним провокатором.
Спадщина: вплив на політику та культуру
Після смерті Жириновського ЛДПР очолив Леонід Слуцький, але партія втратила той вогонь, що робив її унікальною. Його спадщина – це не лише закони чи реформи, а й стиль політики: популізм, що межує з шоу-бізнесом. Він вплинув на покоління політиків, показавши, як харизма може переважати над ідеологією. У Росії його пам’ятають як патріота, за кордоном – як українофоба через заяви про Україну, де він закликав до радикальних дій.
Його книги, як “Останній кидок на Південь”, розкривають геополітичні фантазії, що часом збувалися. Жириновський передбачав конфлікти, ніби провидець, але з присмаком провокації. У 2025 році його фігура все ще викликає дебати: чи був він генієм чи блазнем? Його життя нагадує карнавал, де маски змінюються, але суть лишається незмінною.
Особисте життя: сім’я та хобі
За межами політики Жириновський мав сім’ю: дружину Галину Лебедєву, сина Ігоря (нині віце-спікер Держдуми) та кількох онуків. Він любив тварин, особливо котів, і колекціонував книги. Його хобі – східні мови та історія – додавали глибини образу, ніби прихована сторона айсберга.
Цікаві факти про Жириновського
- 😲 Він змінив прізвище в 18 років, щоб уникнути антисемітських упереджень, але пізніше відкрито говорив про єврейське коріння, перетворюючи це на політичний козир.
- 📚 Жириновський вивчав понад 10 мов, включаючи турецьку, французьку та англійську, і часто цитував східних філософів у промовах, додаючи екзотики своїм аргументам.
- 🎭 Його скандали включали бійки в Думі та образи журналістів – один раз він навіть вилив сік на опонента в прямому ефірі, що стало вірусним мемом.
- 🔮 У 2014 році він “передбачив” події в Україні, але багато хто вважає це не пророцтвом, а частиною кремлівської риторики.
- 💉 Вакцинований 8 разів від COVID-19, він став символом надмірної обережності, але хвороба все ж перемогла, підкресливши непередбачуваність вірусу.
Ці факти додають шарів до його образу, показуючи не лише політика, але й людину з пристрастями та слабкостями. Вони роблять історію Жириновського живою, ніби сторінки роману, що оживають.
Хронологія ключових подій у житті Жириновського
Щоб краще зрозуміти траєкторію його життя, ось таблиця з основними віхами – від народження до смерті.
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 1946 | Народження | 25 квітня в Алмати, Казахська РСР, під прізвищем Ейдельштейн. |
| 1964 | Зміна прізвища | Бере материнське прізвище Жириновський для кар’єрного зростання. |
| 1989 | Заснування партії | Створює ЛДПСС, першу опозиційну партію в СРСР. |
| 1991 | Президентські вибори | Посідає 3-тє місце з 7,81% голосів. |
| 1993 | Вхід до Держдуми | Обраний депутатом, починає керівництво фракцією ЛДПР. |
| 2022 | Смерть | 6 квітня в Москві від ускладнень COVID-19. |
Ця хронологія, заснована на даних з ru.wikipedia.org, ілюструє стрімкий підйом і тривалу присутність Жириновського в політиці. Кожен рядок – як сходинка драбини, що вела його до вершин влади.
Реакції на смерть: від скорботи до суперечок
Смерть Жириновського викликала хвилю реакцій: у Росії – траур і спогади, за кордоном – полегшення та критика. Путін назвав його “яскравим політиком”, а опоненти пригадали антиукраїнські заяви. У соцмережах, як X (колишній Twitter), пости про нього набирали тисячі лайків, змішуючи гумор і серйозність. Це показало, наскільки поляризуючою була його фігура – ніби магніт, що притягує й відштовхує одночасно.
У 2025 році його спадщина продовжує жити: ЛДПР існує, але без колишнього блиску. Дебати про його роль у історії тривають, додаючи нових шарів до портрета людини, яка формувала епоху своїми словами та вчинками.